суботу, 22 лютого 2014 р.

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!! (фоторепортаж)


В житті фотографа, напевно, найкращий момент - це бачити радісні посмішки, обійми, сміх дітей, сльози радості... Та вчора, на зйомці репортажу, я бачив зовсім протилежні емоції: вчора дорогами України везли тіло загинувшого на майдані беззбройного молодого студента Ігоря Костенка, якому було лише 22 роки. Мені бракує слів, щоб передати все те, що відбувалось по дорозі. Колона з близько 150 автомобілей, які зустрічали Ігоря при в’їзді в Теребовлянський район та близько 200 авто, які їхали з Тернополя вслід за тілом Героя, всю дорогу сигналила аварійками та зупинялась біля церков на відслужіння за душу спочилого. Крім сотень автомобілістів, посеред ночі на вулицю вийшли також люди, щоб віддати нашому Герою належне: в кожному селі люди зустрічали колону з свічками в руках, сльозами в очах, криками "Герої не вмирають!!!", "Героям Слава!!!" та дзвоном церковних дзвонів і майорінням синьо-жовтих прапорів. На постах самооборона, вишикувана в ряди, тримаючи руку на серці, співала гімн України. А Ігор їхав в деревяній труні до рідних просторів Бучача. Вїхавши в місто, ми побачили священиків, що чекали разом з сотнями людей. Напевно все місто вийшло зустріти Героя: від центру міста і майже до самої церкви стояли з двох сторін люди зі свічками. Це були чоловіки, жінки, юнаки та дівчата такі ж молоді, як і сам Ігор, діти і всі тримали в руках свічки;в серці кожного був жаль, а в очах тремтіли сльози. Через декілька метрів жінки ридали, а Ігоря підвозили до церкви та до його найближчих та найдорожчих - батьків. І вже не плач чутний з того боку де стоять батьки, а крик, неймовірні схлипування матері, яка ридала, побачивши як несуть її молодого сина. Скликаючи : "Хто ж з тобою синочку мій таке зробив...", "Я не хочу щоб це була правда не хочу...", "А кого ж я ще обніму , кого ж відправлятиму на навчання...".Тож вчора я бачив ридання, я бачив сльози і тремтіння рук, я бачив матір в горі, яка не може повірити, що це її молодий син лежить непорушно. Я бачив тисячі людей, які шанували пам’ять Героїв України, я був серед них і сльоза котилась по щоці, тому що він ГЕРОЙ!!! Він віддав життя за свободу, за мирне життя всіх нас, за чесне і справедливе життя в цій, Богом даній нам, країні. Єдине, що нам залишається, - це вічно пам’ятати наших Героїв, таких як Ігор Костенко і недопустити, щоб його жертва, щоб жертва його родини та близьких пройшла марно. СЛАВА УКРАЇНІ!!!! ГЕРОЯМ СЛАВА!!!